Протидія та реагування на випадки насильства над дітьми в умовах дистанційного навчання в період війни та післявоєнний час

Як педагог(-иня) може виявити домашнє насильство над дитиною в умовах дистанційного навчання в період війни?
У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників(-ць) закладу освіти, їхнє уважне ставлення до учасників(-ць) освітнього процесу і здатність вчасно помітити тривожні симптоми в поведінці та настроях дітей.
Якщо під час проведення онлайн занять педагог(-иня), бачить або чує, що:
Батьки або інші члени сім’ї:
✔ застосовують до дитини штовхання, хапання, ляпаси; побиття, стусани, укуси; викручування рук; смикання волосся; словесні образи, погрози, приниження; крики; залякування тощо.
✔ перешкоджають у спілкуванні з однолітками;
✔ перешкоджають участі дитини в онлайн занятті;
✔ псують навмисно улюблені іграшки, особисті речі;
✔ не годують;
✔ примушують виконувати непосильну для дитини роботу; змушують виконувати роботу замість відвідування онлайн занять;
✔ сваряться, б’ються між собою;
✔ тощо.
Дитина:
✔ скаржиться на вищеперелічені прояви до неї зі сторони батьків або інших членів сім’ї, родичів;
✔ проявляє протягом одного або декількох занять різку зміну звичної для неї поведінки;
✔ уникає контактів з однолітками та педагогами, не виходить на зв’язок або змінився стиль спілкування;
✔ проявляє страх перед появою батьків, інших членів сім’ї;
✔ проявляє насильство, агресивну поведінку до інших;
✔ має тілесні ушкодження, синці, намагається приховати травми та обставини їх отримання під час онлайн спілкування;
✔ заплакана, замкнута, тривожна, боязка, відмовляється вмикати камеру та мікрофон;
✔ має поганий вигляд, скаржиться на погане самопочуття;
✔ проявляє втрату інтересу до навчання та іншої діяльності;
✔ інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини тощо.

Алгоритми реагування педагогічних працівників та перенаправлення дітей, постраждалих від насильства, з особливою увагою до домашнього насильства, в умовах дистанційного навчання в період війни.
При отриманні інформації/повідомлення або/та у ситуації особистого виявлення випадку домашнього насильства або загрози його вчинення:
● Передайте інформацію для подальшого реагування керівнику(-ці) закладу та/або уповноваженій особі;
● Якщо дитина, знаходиться за кордоном, треба діяти виходячи з найкращих інтересів дитини, з урахуванням подальшого забезпечення знаходження дитини у безпеці: врахувати з ким дитина перебуває за кордоном; хто є кривдником; з ким і де дитина може залишитися якщо знаходиться за кордоном тільки з особою, яка скоїла домашнє насильство. Якщо ситуація контрольована, поспілкуватися з дорослими, з якими знаходиться дитина.
● Зберігайте спокій, налаштуйте себе на спілкування з дитиною;
● Оцініть стан дитини;
● Забезпечте організацію надання медичної допомоги (у разі потреби):
– дізнайтеся адресу місце знаходження дитини;
● викличте швидку допомогу за номером 103; організуйте, за можливістю, виклик за єдиним номером служби екстреної допомоги – 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)
● Не залишайте дитину наодинці:
– зателефонуйте до дитини або вийдіть на зв’язок через соціальні мережі;
– дізнайтесь чи є ще хтось вдома із дорослих. Якщо так, запитайте, чи може дитина довіритись цій людині. Якщо поряд із дитиною знаходиться тільки кривдник(-ця), запропонуйте знайти безпечне місце для спілкування;
– будьте на зв’язку до моменту поки не переконайтесь, що дитина в безпеці;
– у разі потреби зателефонуйте до поліції за номером 102; за єдиним номером служби екстреної допомоги – 112 (для країн Європейського Союзу)
● Заспокойте дитину:
– запропонуйте випити склянку води та подихати тощо;
– запитайте про емоційний та фізичний стан дитини; “Що сталося?”, “Як ти себе почуваєш?”, “Що я можу зараз для тебе зробити?”
● Підтримайте і схваліть, що дитина до вас звернулась та розповіла про ситуацію.
● Можете поспілкуватись з постраждалою дитиною, дотримуючись алгоритму ведення діалогу з дитиною, яка потрапила в ситуацію насильства або загрозу його вчинення
Алгоритми реагування педагогічних працівників та перенаправлення дітей, постраждалих від насильства, з особливою увагою до домашнього насильства, в умовах дистанційного навчання в період війни.
При отриманні інформації/повідомлення або/та у ситуації особистого виявлення випадку домашнього насильства або загрози його вчинення:
● Передайте інформацію для подальшого реагування керівнику(-ці) закладу та/або уповноваженій особі;
● Якщо дитина, знаходиться за кордоном, треба діяти виходячи з найкращих інтересів дитини, з урахуванням подальшого забезпечення знаходження дитини у безпеці: врахувати з ким дитина перебуває за кордоном; хто є кривдником; з ким і де дитина може залишитися якщо знаходиться за кордоном тільки з особою, яка скоїла домашнє насильство. Якщо ситуація контрольована, поспілкуватися з дорослими, з якими знаходиться дитина.
● Зберігайте спокій, налаштуйте себе на спілкування з дитиною;
● Оцініть стан дитини;
● Забезпечте організацію надання медичної допомоги (у разі потреби):
– дізнайтеся адресу місце знаходження дитини;
● викличте швидку допомогу за номером 103; організуйте, за можливістю, виклик за єдиним номером служби екстреної допомоги – 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)
● Не залишайте дитину наодинці:
– зателефонуйте до дитини або вийдіть на зв’язок через соціальні мережі;
– дізнайтесь чи є ще хтось вдома із дорослих. Якщо так, запитайте, чи може дитина довіритись цій людині. Якщо поряд із дитиною знаходиться тільки кривдник(-ця), запропонуйте знайти безпечне місце для спілкування;
– будьте на зв’язку до моменту поки не переконайтесь, що дитина в безпеці;
– у разі потреби зателефонуйте до поліції за номером 102; за єдиним номером служби екстреної допомоги – 112 (для країн Європейського Союзу)
● Заспокойте дитину:
– запропонуйте випити склянку води та подихати тощо;
– запитайте про емоційний та фізичний стан дитини; “Що сталося?”, “Як ти себе почуваєш?”, “Що я можу зараз для тебе зробити?”
● Підтримайте і схваліть, що дитина до вас звернулась та розповіла про ситуацію.
● Можете поспілкуватись з постраждалою дитиною, дотримуючись алгоритму ведення діалогу з дитиною, яка потрапила в ситуацію насильства або загрозу його вчинення
● дорослих, кому ти довіряєш: працівників закладу освіти, де ти навчаєшся; старших брата/сестри, інших родичів, сусідів;
● іншим особам, кому довіряєш.

ІІ. Якщо ситуація насильства є критичною – ти відчуваєш загрозу своєму життю та здоров’ю, тобі необхідно:
● знайти безпечне місце: або в помешканні де ти знаходишся, або покинути помешкання (вибігти з нього, по можливості, взяти з собою необхідні речі) та звернутись по допомогу до сусідів, родичів, друзів, просто перехожих;
● зателефонувати поліції за номером 102 та/або на Національну гарячу лінію для дітей та молоді за номером 0-800-500-225 або 116 111; через соціальні мережі: Інстаграм – childhotline_ua ; телеграм – CHL116111; фейсбук – @childhotline.ukraine (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, цілодобово);
ІІІ. Якщо насильство ще знаходиться на початковому етапі і має незначні наслідки для тебе:
● ти розумієш, що людина яка вчиняє насильство до тебе, готова до спілкування і не завдасть тобі більшої шкоди, спробуй з нею поспілкуватися за допомогою «Я – твердження». Перед тим, як спілкуватися з цією людиною, поміркуй та склади свою розмову, дотримуючись алгоритму в прикладі.
● Після того, як ти склав/склала розмову, задай запитання, звертаючись до цієї людини «Чи можеш ти мене зараз вислухати?». Якщо ти отримаєш позитивну відповідь, почни розмову.

Особливості спілкування з дітьми, які постраждали від насильства
Типовий алгоритм ведення діалогу з дитиною, яка постраждала від насильства :
1. Встановити довірливі стосунки між дитиною і дорослим – «Я тобі вірю».
Багато дітей не можуть розповісти дорослим про те, що сталося, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що кривдник(-ця)/агресор(-ка), як правило, авторитетніше і сильніше, ніж постраждала дитина.
2. Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося».
На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють думки і почуття, які у неї виникають.
3. Зменшити відчуття провини – «Ти не винен(-на) в тому, що сталося».
Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно і безпечно. Дорослий не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці дитини.
4. Підтримати і схвалити поведінку дитини: «Добре, що ти розповів(-ла)».
Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід із ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства.
5. Знайти резерви підтримки і допомоги – «Подумай, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося/відбувається?»
У даному випадку важливо показати дитині, що є люди, організації, яким можна довіритися і отримати від них допомогу і підтримку (родичі, знайомі, учителі, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки і опікування і ін.).
6. Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, аби попередити подібні дії?»
Тут потрібно з’ясувати внутрішні резерви дитини. Потім знайти разом з дитиною нові шляхи виходу із ситуації, що склалася. Часто дитина не бачить виходу, і проблема для неї здається неможливою для розв’язання, тому важливо почати обговорення, у ході якого направити на пошук альтернативних рішень. Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність, і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій. Але разом з цим, дати дитині зрозуміти, що гарантій того, що ситуація не повториться, немає.
7. Підтримати в рішучості. Звертатися по допомогу та за підтримкою щоразу, коли є потреба – «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки вважатимеш за необхідне».
Чітко демонструйте позицію, що немає жодних обставин, якими можна було б виправдати насильницьку поведінку. Звертайтеся до дитини спокійним тоном, уникаючи активних проявів емоцій, незалежно від змісту питання. Якщо дитина плаче, дозвольте їй це робити. Скажіть, що це цілком нормальна реакція. Стежте, щоб ваша розмова була довірливою. Визначтесь з дитиною, яка інформація має залишитися конфіденційною, а яка може бути розголошена. Повідомте, яку інформацію ви зобов’язані будете передати державним структурам.
Не забудьте наприкінці розмови поцікавитися, чи хоче дитина ще щось сказати чи дещо запитати у вас.
При спілкуванні з дитиною, яка постраждала від насильства, неприпустимо:
 «Читати нотацій».
 Відволікатися від розмови з дитиною.
 Обіцяти нагороду за надання інформації.
 Примушувати відповідати, наполягати розказати правду, навіть якщо впевнені, що дитина обманює; вимагати детальної інформації за умови, якщо дитина не розповідає всього, що, на вашу думку, їй відомо достеменно.
 Провокувати дитину питанням, як би вона хотіла покарати кривдника(-цю), що, на її думку, має бути справедливим покаранням за вчинене.
 Засуджувати будь-яку з відповідей, почуту від дитини.
 Виправляти «неправильну відповідь». У такому випадку допоможуть додаткові питання.
 Давати припущення щодо того, хто винен.
 Проявляти роздратування. Перебивати.
 Підганяти дитину.
 Розпитувати дитину, чому злочинець завдав кривди саме їй. Дитина не усвідомлює цього і часто звинувачує себе.
 Ставити питання на кшталт, чи любить дитина кривдника(-цю) і навпаки – чи любить кривдник(-ця) дитину.
 Давати надію на те, в чому самі не певні, наприклад, «з тобою більше ніколи не станеться нічого поганого», чи «подібні дії ніколи не повторяться».
 Обіцяти дитині, що ви не збираєтеся розказувати нікому про речі, які ви почуєте від неї. Може статися так, що інформацію щодо цієї справи треба буде передати до інших структур чи органів поліції.
 Допускати жодного прояву зневаги до постраждалої особи. Виявляйте розуміння і повагу, сприймайте постраждалу дитину такою, як вона є.

Рекомендації фахівцям(-чиням) щодо створення оптимальної атмосфери під час опитування дитини, постраждалої від насильства:
 звертайтеся до дитини за іменем;
 виявляйте позитивне, доброзичливе ставлення до дитини, будьте переконливими, аби вона повірила у безпечну для неї обстановку;
 говоріть повільно, чітко, спокійним голосом;
 використовуйте просту, зрозумілу для дитини мову;
 часто виражайте свою зацікавленість дитиною жестом (хитанням головою) або інтонацією;
 доведіть дитині, що вона є партнером у розмові, скажіть, що те, що вона розповідає, є важливим;
 підтримуйте відповідний зоровий контакт, без надмірного, безперервного спостерігання за дитиною;
 переривайте розповідь дитини лише тоді, коли це вкрай необхідно;
 перепитайте дитину, якщо не зрозумієте її висловлювань;
 якщо дитина довго не відповідає на запитання, спробуйте сформулювати його інакше;
 гідно оцініть зусилля дитини, яка дає показання, але не хваліть за конкретні відповіді, не обіцяйте винагороди;
 скажіть дитині у разі потреби, що ви усвідомлюєте, що дитина відчуває занепокоєння, і підкресліть небезпідставність її почуття;
 домагаючись того, щоб дитина більше розповідала про себе, покажіть готовність відкрити частину свого приватного життя, щоб стати для малолітнього свідка чи потерпілого(-ої) більш реальною, ближчою людиною (наприклад, запитуючи про тварин, скажіть, яку мали тваринку у своєму дитинстві або яка є у вас тепер);
 спостерігайте за тим, чи розуміє вас дитина;
 починайте з неважких запитань, поступово ускладнюючи їх;
 звертайте увагу на те, щоб одне запитання містило в собі лише одну тему, яка вимагає пояснення;
 давайте дитині час опанувати питання, поміркувати щодо відповіді;
 використовуйте прості граматичні конструкції;
 ставте короткі питання, максимально на два-три слова довші за речення, які вживає дитина;
 використовуйте в запитаннях активний стан дієслів, уникайте пасивного стану;
 використовуйте власні назви та імена, уникайте займенників;
 використовуйте просту термінологію, з дошкільнятами вживайте дво- чи трискладові поняття (наприклад, замість «продемонструй», скажіть «покажи»);
 з’ясуйте з дитиною значення термінів, понять, якими вона оперує;
 у запитаннях використовуйте висловлювання, які вживала дитина раніше під час опитування або під час вступної фази, навіть якщо вони дивні або вульгарні;
 перш ніж поставити дитині запитання, яке вимагає особливих знань, переконайтеся, чи ці знання є достатніми для того, щоб дитина дала відповідь (наприклад, перед запитанням про колір переконайтеся, що дитина розрізняє кольори і знає їхні назви).
Рекомендації фахівцям(-чиням) щодо їхньої небажаної поведінки в процесі опитування дитини, постраждалої від насильства:
 не слід перестрибувати з теми на тему;
 не ставте одночасно більше одного запитання;
 уникайте жестикуляції та інтенсивної міміки;
 не вживайте заперечень;
 уникайте незрозумілих багатозначних висловів (наприклад, «ці речі», «така поведінка»);
 уникайте абстрактних, узагальнювальних термінів та назв, віддаючи перевагу більш конкретним поняттям (наприклад, замість «тварина або зброя», скажіть «собака або пістолет»);
 уникайте висловів, які змінюють значення залежно від місця й часу (наприклад, «тут», «там», «раніше», «пізніше»);
 працюючи з маленькими дітьми, уникайте термінів, які описують співвідношення (наприклад, «більше», «менше», «швидше»);
 не забудьте насамкінець розмови запитати дитину, чи хоче вона ще щось сказати.