Як говорити з дітьми про війну.

Завантаження...

Надто довго?

Перезавантажити документ

| Відкрити в новій вкладці

Чи варто з дітьми говорити про війну?

Світлана Ройз: Так, дітям потрібно казати, що ми переживаємо війну. Стани дітей потрібно нормалізувати. Але варто зауважити, що те, що зараз відбувається, — не норма. Все, що ми скажемо дітям, стане їхньою реальністю.

Але водночас ми знаємо, що діти орієнтовані не стільки на наші слова, скільки на наші невербальні сигнали. Це наша міміка, жести. Ми можемо сказати дитині чесно: «Мені зараз страшно, але я точно знаю, що я впораюся. Мені потрібно зібратися з силами, думками, я прийду до тями, ми з тобою поговоримо».

Коли я утримую все в собі, мої невербальні сигнали будуть казати більше, ніж я проговорюю. Щоб витримати напругу всіма дитячими та дорослими емоціями, нам потрібно щось зробити, щоб збільшити свій об’єм. Ми ж не перестаємо бути контейнерами для емоцій дітей…

Симптоми у дітей: дратівливість і зниження самооцінки

У дітей може бути дратівливість, як і у дорослих. Підвищена реактивність до будь-яких можливих подразників. Маленькі діти поводяться як підлітки, навіть ті, в яких вже був напрацьований контроль над імпульсивністю (у 7-8 років, коли вже дозріває префронтальна кора). Але зараз префронтальна кора не може впоратися з навантаженням. Вона відповідає за контроль, за аналіз, за те, щоб гальмувати якусь реакцію на подразники. А лімбічна система постійно у стані напруги. Відчуває небезпеку від дорослих, від емоцій, непередбачуваності. Тому діти зараз такі дратівливі, як їжаки.

• Що ми робимо? Вдих-видих, нагадуємо собі, що це варіант норми. Намагаємося назвати емоцію дитини на ім’я. Спробуємо визначити, яка була потреба. Можемо почати переказувати, що сталося до того, як почалася ця емоційна реакція. І далі показуємо, як можна реагувати по-іншому.

Дітям та дорослим потрібен режим дня. Режим дає можливість передбачувати те, що відбуватиметься. Дітей потрібно попереджати, коли будуть зміни. Це дає їм можливість налаштуватися на те, що буде відбуватися.

При малих невдачах діти можуть плакати. Вони можуть уникати того, що здається зараз трохи складнішим. Їм дуже потрібна підтримка.

• Усіх вчителів, ведучих гуртків, батьків я зараз прошу давати завдання найменшого рівня складності. Щоб дитина відчула себе переможцем. Відчула: «Це мені до снаги». Це додасть дофаміну. А він впливає на концентрацію уваги.

Усі великі справи треба розбивати на зовсім маленькі етапи. Навіть коли ми просимо прибрати в кімнаті. І діти, і дорослі можуть повертатися в той психологічний вік, коли їм було безпечно. Це закономірний етап адаптації до стресу.

Коли дитина повернеться у стан безпеки, через деякий час це має її стабілізувати. Але є діти, яким все ж потрібна допомога психолога, якщо це повернення займає забагато часу.

• Нам потрібно терпіння. Слова «що ти, як маленький» не працюють зовсім.

Краще казати «Я бачу, як тобі важко, але я так не дозволю поводитися». Дитина нас провокує на емоційне реагування.

Світлана Ройз.